У своєму листі до нас Сергій описує, як він пережив події з лютого до літа 2022 року:
24 лютого все почалося швидко і несподівано. Харків розташований усього за 30 км від кордону з Росією і один із перших прийняв на себе удар. Коли о 4-й годині ранку почався ракетний обстріл міста, було дуже страшно, але найбільше лякала перспектива окупації Харкова росіянами. Я прожив в окупації з 2014 по 2020 рік. Я на собі знав, як це. Від цього було найстрашніше.
Харків завмер: на вулицях немає людей, магазини не працюють, банки не працюють, зв’язку немає, продуктів немає, світла і води немає. Так тривало кілька тижнів. Потім почала з’являтися гуманітарка, волонтери почали завозити воду і продукти. Хоча була постійна небезпека обстрілів, люди почали виходити з укриттів.
Навесні я перебрався спати в коридор, щоб бути подалі від вікон і дотриматися правила “двох стін”. Постійні сирени, авіанальоти, вибухи.
Основні бойові дії біля Харкова відбувалися з лютого до травня. Потім стало зрозуміло, що ЗСУ і тероборона вистояли. Хоча після таких масованих обстрілів деякі райони мають такий вигляд, що їх можна використовувати як локації для фільмів про апокаліпсис. Зруйновані історичні будівлі в центрі міста.
Мені пощастило, що мій будинок уцілів (хоча війна й обстріли тривають і сьогодні). Хоча так пощастило далеко не всім. Люди жили в підвалах, готували їжу на багаттях, розведених біля під’їздів.
На початку травня відновилося навчання в університеті. Навчалися дистанційно. Через проблеми з інтернетом викладачі прибрали дедлайни. Усі завдання потрібно було здати до початку сесії. Терміни семестру перенесли, і я встиг успішно зробити всі практичні роботи. Сесію здав успішно. І у вересні вже почався 3 курс.
Влітку 2020 роки ми прийняли рішення дати ще одному випускнику з окупованих територій Донбасу можливість вчитися в Україні. Ми вибрали Сергія з Горлівки.
З початку війни Сергій навчався в місцевій школі, контрольованій ДНР, але в той же час навчався дистанційно за українськими шкільним програмам, щоб потім мати можливість отримати диплом української середньої школи. Старша сестра Сергія покинула Горлівку в 2015 році. Решта членів родини залишилися, тому що стара і хвора бабуся не може виїхати, а мати Сергія не може залишити її одну.
Матеріальне становище сім’ї дуже важке. Батько – безробітний, але виконує невеликі роботи, наприклад, ремонтує машини, щоб прогодувати сім’ю. Тільки мати Сергія працює бухгалтером, що дозволяє сім’ї виживати на межі існування. Сергій дуже хотів вчитися в Україні і отримав хороші оцінки на випускних іспитах. Це дозволило йому вступити до Харківського університету без додаткової плати за навчання. Ми вирішили підтримувати Сергія, виплачуючи йому 60 євро в місяць на навчання.
Продаж календаря Adpacem на 2021 рік із світлинами марша за мир дала нам змогу забезбечити повний термін навчання Сергія до отримання ним диплома бакалавра у 2024 році.