я, громадянин України, Матюшенко Валерій Миколайович, я був в російському полоні 7 років, і після повернення з полону в мене виникла ситуація, що мені потрібно було заново пристосовуватися до життя. Я зараз проходжу лікування в стоматологічниій клініці “Жасмін” і мені вже поставили імпланти (примітка: імпланти вживлено ще не всі, лікування і імплантацію буде завершено в 2026 р.) – і я хотів би сказати дякую всім людям
Європи,і особливо благодійній організації “Аd pacem servandam” висловити свою вдячність за їх пожертви для українських людей, вони багато допомагають нам. Хочу сказати, що сподіваюся, що все буде добре, у мене вже все добре, і я хочу, щоб ви знали, що ми вас любимо і дуже цінуємо вашу допомогу Україні. Слава Україні!
Я Соколов Валерій Анатолійович, народився в місті Красногоровка Маріїнського району Донецької області, шахтар, проробив у вугільній промисловості майже 25 років. Мав хоббі – мисливство, рибалка, бджільництво, я друкувався як російськомовний письменник. Війнна почалася в нас після збройного захоплення Криму. Потім була так звана гібридна війна, економічна, політична. У 2014 році війна прийшла на Донбас. В моє рідне місто Донецьк прийшли російські військові. За мої проукраїнські позиції я був заарештований 14 листопада 2016 року невідомими людьми, озброєними, в масках, в балаклавах. Я був побитий кастетом і доставлений на вулицю Світлий шлях, 3, в так званий концтабір “Ізоляція”. Там майже 8 годин мене питали. У мене була клінічна смерть. Мені оживлювали фіброскопом. На грудях в мене була така полоса крові, що запеклася, і вона не сходила 3 місяці. Були постійні утримання в холоді і голоді. Питали голодом, не давали води. впродовж трйох місяців держали в карцері – стакан так званий – на бетонній підлозі напівголим, після побиття дуже боліли зуби, зв’явилися зубні кісти, ліків обезболюючих не давали. Потім ннас примушували робити на військовому полігоні росіяни, де вони будували укріплений район. Там під обстрілами мін і снарядів ми робили цю роботу – рили траншеї, грузили міни і снаряди. Я вижив не знаю як, мабуть, тому, що я українець. Мене бив на полігоні російський офіцер, Марков Дмітрій Олександрович, підполковник, я йому гожуся в батьки, рідкісний генетичний урод, типовий склад окупаційних військ. він вибив мені берцями передній зуб, не давав води і забороняв сидіти. При питках я простояв “ластівкою” з витягнутими руками троє суток, 72 години. В мене було дуже скрутне положення після обміну, коли я приїхав до вільної України лише з маленькою сумкою, більше в мене нічого не було. У мене забрали все – квартиру, машину,у мене забрали все, що могли. Велика подяка пані Наталі, моїй землячці, і усім членам організації “Ad Pacem servandam” за те, що вони для мене зробили. Для мене знайшли грамотного стоматолога, Сергія Миколайовича в місті Ірпіні, зараз мені поставили імпланти, вони вживлюються і я скоро вже буду ходити з керамічнними зубами. Дякую вам щиро, я буду пам’ятати вас завжди, і своїм дітям розкажу про це. Ще раз дякую всім членам організації “Ad Pacem servandam” за тебе, що вони для мене пожертвували на імплантацію зубів. Слава Україні!