Народився в 2003 році з рідкісним генетичним захворюванням (синдром Бера), в зв’язку з цим – має інвалідність з народження та змушений пересуватися в кріслі колісному.
Батько не визнав сина і покинув сім’ю після народження Максима. Мати Світлана продовжувала доглядати за Максимом одна. Вона працює викладачем в технікумі міста Донецьк і її зарплата та пенсія Максима по інвалідності дозволяли їм вести скромний спосіб життя. Коли в 2014 році в Донецьку почалася війна, Світлана зіткнулася з серйозними труднощами. Вона повинна була піклуватися і про Максима, і про свою стару матір, яка потребувала догляду. Її мати страждала від діабету і проблем з серцем, кровообігом і тиском.
З червня 2014 року пенсії по старості та інвалідності більше не виплачувалися, тож навіть на придбання найважливіших ліків не вистачало грошей. Крісло колісне Максима стало замалим для нього, а згодом й зовсім зламалося, через що він не міг взагалі вийти з дому протягом двох років. За таких умов втеча з окупованої Росією території була для цієї сім’ї неможливою.
Сім’я Світлани отримала матеріальну допомогу від нашої приватної ініціативи в 2015-2017 роках, в основному на придбання ліків, а в кінці 2016 роки нам вдалося купити нове крісло колісне для Максима.
У листопаді 2016 року померла бабуся Максима, про яку він дуже дбав і до якої був тісно прив’язаний.
Стан здоров’я Максима також погіршився. Через незбалансоване харчування та недостатню фізичну активність він почав страждати на інсулінозалежний діабет. Крім того, прогресує вроджене його захворювання, погіршується психічне та психологічне здоров’я матері Світлани. Вона бачить причину в постійному стресі і небезпечному кліматі війни, а також в нестачі основних лікарських засобів.
У 2018-2022 роках наша організація продовжує підтримувати цю родину, виділяючи 30 євро в місяць на забезпечення Максима ліками першої необхідності.