Категорія: Виявлення місць конфліктів

Екскурсія Стежкою пам’яті

У неділю, 7 червня, о 15:00 колишній заступник мера міста Тіль пан Джино Бертаччо зустрів близько п’ятнадцяти членів асоціації Ad Pacem біля входу на територію табору, яка у 1984 році була оголошена національним меморіальним комплексом, та провів для них екскурсію.

Під час проходження Стежкою пам’яті, яка веде від автостоянки біля входу на територію до крипти, розташованої високо на пагорбі, пан Бертаччо детально пояснив причини, через які німці створили цей табір у 1943 році, а також обставини його залишення у вересні 1944 року, коли після висадки союзників у Нормандії американські війська почали наближатися до регіону.

Навколо автостоянки біля входу встановлені скульптури, створені різними митцями. Вони символізують жорстокість і страждання, що відбувалися в цьому нацистському таборі та його околицях. Цей табір був єдиним нацистським концентраційним табором, створеним на території Франції.

Стежка пам’яті веде до впорядкованого меморіального комплексу, в центрі якого розташована крипта. Її було споруджено для збереження кремаційної печі та всіх знайдених предметів, які підтверджують існування цього концентраційного табору. Уздовж стежки з 1970-х років встановлювалися скульптури, що художньо відтворюють жахи та жорстокість, які тут відбувалися.

Перед криптою пан Бертаччо пояснив, що з початку 1943 року табір будували таким чином, щоб його не могли бачити мешканці навколишніх населених пунктів. Під час німецької окупації більшість жителів Тіля, які мали французьке громадянство, втекли до департаменту Жиронда, тоді як мешканці італійського походження залишилися на місці. Багато італійців працювали в шахті разом із ув’язненими. Будинки французів під час їхньої відсутності були розграбовані. Коли після визволення Тіля люди повернулися з Жиронди, вони піднялися до табору й забрали все, що було зроблене з дерева. Уся деревина після війни використовувалася місцевими жителями як паливо для опалення. Саме тому сьогодні майже не залишилося жодних видимих слідів існування цього табору.

Лише два стовпи колишньої табірної брами, які були знайдені пізніше, сьогодні стоять біля входу на невелику еспланаду перед криптою. Тут також розташована вражаюча скульптура, що зображає в’язня, який заплутався в колючому дроті та або падає, або намагається підвестися. Вона була створена учнями ліцею Жана Масе у Віллерюпті та подарована меморіальному комплексу у 1978 році.

Ув’язнених, які помирали в таборі або в шахті, спочатку спалювали просто неба перед входом до шахти на дерев’яних залізничних шпалах, обливаючи їх нафтою. Потік повітря, що виходив із шахти, підтримував горіння. Однак запах поширювався далеко навколо. Тому нацистський комендант табору, СС-офіцер Ойген Вальтер Бюттнер, наказав перенести спалювання тіл на пагорб над табором, де їх спалювали на дровах. Проте запах усе одно відчувався в навколишній місцевості.

Саме тому комендант наказав доставити піч, яка використовувалася на міській бойні Віллерюпта для спалювання трупів тварин. Її встановили неподалік від місця попередніх кремацій. Однак через наближення завершення війни та просування американських військ із заходу в цій печі, ймовірно, було кремовано лише двох або трьох ув’язнених.

У крипті пан Бертаччо за допомогою макета показав, як був організований табір. Макет було створено на основі аерофотознімків, зроблених союзниками під час війни. З одного боку табору розміщувалися німці, а з іншого в два ряди стояли вісім бараків, у кожному з яких утримувалося приблизно по сто в’язнів.

Кількість ув’язнених щодня контролювалася за допомогою каменів: кожен в’язень щоранку мав брати із собою камінь, прямуючи до шахти Тьєрселе, а ввечері після повернення класти його перед своїм бараком. У крипті зберігається малюнок одного з ув’язнених, на якому зображено в’язнів у сіро-білих смугастих робах, які спускаються до шахти з каменем у руці.

Більшість в’язнів табору були кваліфікованими робітниками: електриками, машиністами, наладчиками, токарями, фрезерувальниками та спеціалістами інших професій. Коли один із в’язнів помирав, комендант табору Бюттнер вимагав його заміни іншим в’язнем із концентраційного табору Нацвайлер-Штрутгоф в Ельзасі. У шахті Тьєрселе працювали єврейські в’язні, переведені з Нацвайлера-Штрутгофа, а також радянські в’язні, які ночували в таборі Еррувіль.

Цієї неділі група не змогла відвідати шахту Тьєрселе, де працювали 800 в’язнів табору Тіль і 400 радянських жінок із табору Еррувіль. Їхня праця використовувалася для виготовлення компонентів ракети Фау-1 після того, як виробничий центр у Пенемюнде на півночі Німеччини був зруйнований авіаударами союзників.

Наразі шахта Тьєрселе закрита для відвідування і стане доступною лише після завершення реставраційних та відновлювальних робіт, які там тривають.

На завершення екскурсії асоціація запросила всіх учасників на аперитив.

Участь у екскурсії форту Фермон взяли двадцять членів асоціації Ad Pacem. Вони зібралися о 9:30 біля входу, щоб провести близько трьох годин, досліджуючи одну з найвідоміших військових споруд лінії Мажино. Форт Фермон був побудований між 1931 і 1935 роками як частина оборонної лінії, що мала захистити Францію від потенційної агресії з боку Німеччини.

Історія лінії Мажино

Екскурсія була легкою завдяки електричному поїзду та чудовому стану форту. Гості спустились на 30 метрів під землю, де досліджували галереї, які з’єднували житлові приміщення, склади і оборонні пости. Лінія Мажино — це система укріплень, спроектована в кінці 1920-х років під керівництвом міністра війни Андре Мажино. Вона мала укріпити кордони Франції з Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією та частиною Бельгії. Лінія простягалася від Дюнкерка до Ніцци і складалася з різноманітних споруд, таких як форти, каземати та спостережні пункти.

Непереможний Фермон

З 1936 року форт Фермон був повністю укомплектований і готовий до бою. Загалом, на його території служило 580 солдатів, 75 унтер-офіцерів і 21 офіцер. У травні 1940 року, коли Німеччина почала наступ на Францію, бої за форт тривали до 27 червня того ж року. Французькі війська евакуювалися, за п’ять днів після підписання перемир’я. Протягом бойових дій форт залишався непереможеним.

Після капітуляції Франції німецькі війська окупували Фермон до вересня 1944 року. Потім, в зимовий період 1944-1945 років, форт використовувався американськими військами як тилова база під час бойових дій в Арденнах і Люксембурзі.

Сучасність форту Фермон

Сьогодні форт належить Міністерству оборони Франції, яке передало його в управління Асоціації друзів форту Фермон і лінії Мажино. Асоціація займається його збереженням і відкриває для відвідувачів, щоб зберегти пам’ять про цей важливий історичний об’єкт.

У п’ятницю, 28 червня 2024 року, двадцять три члени Ad Pacem зустрілися близько 21:00 біля входу в Carrières d’Haudainville, поблизу міста Верден (Франція), щоб подивитися найбільше в Європі звуко-світлове шоу про війну 14-18-х років.

Сценічна репрезентація основних історичних подій битви при Вердені (Франція) розпочалася в сутінках і закінчилася близько опівночі. Через переплетення доль німців і французів глядачі стали свідками невпинного ланцюга подій, що призвели до Першої світової війни. Завдяки хорошій звуковій системі та професійній постановці у глядачів склалося враження занурення в саме серце бойових дій, у “пекло Вердена”, з відтворенням страждань і болю солдатів та їхніх родин. Чи то у французьких, чи то в німецьких окопах, солдатів спіткала однакова доля: холод, бруд, воші та щури… з невеликим перепочинком в тилу, попри ночі, сповнені тривоги за майбутню битву.

Всі сцени покликані шокувати своєю правдою: захоплюючі баталії, смерть, що чекає на нападників, пожежники у палаючому Вердені, ярмарок у прифронтовому містечку, перший повітряний бій в історії… Водночас шоу характеризується прагненням до освіти: через розповідь, зображення персонажів і чергування несамовитих і спокійних сцен або послідовностей глядачі різного віку можуть стати свідками цієї болючої глави в історії людства і зберегти в пам’яті яскраві спогади про неї.

Технічні ресурси, задіяні для досягнення цієї мети, вражають: спецефекти, гігантські проекції зображень на стінах кар’єру та вражаючі декорації. Все це було досягнуто за допомогою 200 акторів, більшість з яких є волонтерами, 800 костюмів, сотень прожекторів, старовинний потяг тощо.

Вистава закінчується тим, що німецький і французький солдати потискають один одному руки при світлі факела, який тримає цивільний. Вчорашні вороги стали сьогоднішніми друзями.

Культурна подорож до Бельгії

У суботу 17 червня 2023 року комітет асоціації “Ad Pacem servandam – За мир і проти війни” організував візит до Бастонського військового музею (B).

Цей музей є головним місцем пам’яті в Арденнах, присвячений Другій світовій війні. У ньому зібрано багато карт, декорацій, свідчень і фільмів часів Другої світової війни, що дозволяють відвідувачам пережити і зрозуміти битву, яка відбувалася з 16 грудня 1944 року по 25 січня 1945 року в районі міста Бастонь.

З 10:00 до 13:30 група з шістнадцяти осіб у власному темпі відвідала всі виставки та мультимедійні зали з аудіогідами, які завдяки інтерактивним терміналам, розміщеним вздовж маршруту, інформують відвідувачів обраною ними мовою (голландською, англійською, німецькою або французькою) про важливі події цієї битви.

Відвідувачі також можуть насолодитися захоплюючим досвідом завдяки трьом мультисенсорним шоу, які переносять їх у подорож чотирьох персонажів, що знаходяться в самому центрі конфлікту.

Після обіду на терасі “Bistrot de la Paix” група вирушила до  лісу Сен-Жак, де за допомогою мобільного додатку з доповненою реальністю змогла протягом тридцяти хвилин пережити ключовий момент битви. На коротку мить вони змогли зануритися у повсякденне життя солдатів роти “Ізі”, які відсиджувалися в окопах.

Група перед входом у музей

Continue reading “Військовий музей у Бастоні” →

Комітет Асоціації “Ad Pacem servandam” провів свій марш миру цього року у Боснії та Герцеговині. Метою маршу було відвідування важливих місць військових подій під час Другої світової війни та Боснійської війни (1992-1995), щоб зрозуміти наскільки відчуваються по сьогодні наслідки цих війн.

Провівши кілька днів у поході в унікальній гірській місцевості, ми відвідали військові музеї та пам’ятники у Мостарі та Сараєві. Під час зустрічей із представниками релігійних громад ми дізналися, наскільки складним є їхнє співіснування сьогодні. Рани боснійських воєн ще не загоїлися. У Ябланиці ми, також, мали можливість дізнатися про наслідки битви на Неретві.

Continue reading “МИРУ НА БАЛКАНАХ НЕ БУДЕ БЕЗ МИРУ МІЖ РЕЛІГІЯМИ” →