Екскурсія Стежкою пам’яті
У неділю, 7 червня, о 15:00 колишній заступник мера міста Тіль пан Джино Бертаччо зустрів близько п’ятнадцяти членів асоціації Ad Pacem біля входу на територію табору, яка у 1984 році була оголошена національним меморіальним комплексом, та провів для них екскурсію.
Під час проходження Стежкою пам’яті, яка веде від автостоянки біля входу на територію до крипти, розташованої високо на пагорбі, пан Бертаччо детально пояснив причини, через які німці створили цей табір у 1943 році, а також обставини його залишення у вересні 1944 року, коли після висадки союзників у Нормандії американські війська почали наближатися до регіону.
Навколо автостоянки біля входу встановлені скульптури, створені різними митцями. Вони символізують жорстокість і страждання, що відбувалися в цьому нацистському таборі та його околицях. Цей табір був єдиним нацистським концентраційним табором, створеним на території Франції.
Стежка пам’яті веде до впорядкованого меморіального комплексу, в центрі якого розташована крипта. Її було споруджено для збереження кремаційної печі та всіх знайдених предметів, які підтверджують існування цього концентраційного табору. Уздовж стежки з 1970-х років встановлювалися скульптури, що художньо відтворюють жахи та жорстокість, які тут відбувалися.
Перед криптою пан Бертаччо пояснив, що з початку 1943 року табір будували таким чином, щоб його не могли бачити мешканці навколишніх населених пунктів. Під час німецької окупації більшість жителів Тіля, які мали французьке громадянство, втекли до департаменту Жиронда, тоді як мешканці італійського походження залишилися на місці. Багато італійців працювали в шахті разом із ув’язненими. Будинки французів під час їхньої відсутності були розграбовані. Коли після визволення Тіля люди повернулися з Жиронди, вони піднялися до табору й забрали все, що було зроблене з дерева. Уся деревина після війни використовувалася місцевими жителями як паливо для опалення. Саме тому сьогодні майже не залишилося жодних видимих слідів існування цього табору.
Лише два стовпи колишньої табірної брами, які були знайдені пізніше, сьогодні стоять біля входу на невелику еспланаду перед криптою. Тут також розташована вражаюча скульптура, що зображає в’язня, який заплутався в колючому дроті та або падає, або намагається підвестися. Вона була створена учнями ліцею Жана Масе у Віллерюпті та подарована меморіальному комплексу у 1978 році.
Ув’язнених, які помирали в таборі або в шахті, спочатку спалювали просто неба перед входом до шахти на дерев’яних залізничних шпалах, обливаючи їх нафтою. Потік повітря, що виходив із шахти, підтримував горіння. Однак запах поширювався далеко навколо. Тому нацистський комендант табору, СС-офіцер Ойген Вальтер Бюттнер, наказав перенести спалювання тіл на пагорб над табором, де їх спалювали на дровах. Проте запах усе одно відчувався в навколишній місцевості.
Саме тому комендант наказав доставити піч, яка використовувалася на міській бойні Віллерюпта для спалювання трупів тварин. Її встановили неподалік від місця попередніх кремацій. Однак через наближення завершення війни та просування американських військ із заходу в цій печі, ймовірно, було кремовано лише двох або трьох ув’язнених.
У крипті пан Бертаччо за допомогою макета показав, як був організований табір. Макет було створено на основі аерофотознімків, зроблених союзниками під час війни. З одного боку табору розміщувалися німці, а з іншого в два ряди стояли вісім бараків, у кожному з яких утримувалося приблизно по сто в’язнів.
Кількість ув’язнених щодня контролювалася за допомогою каменів: кожен в’язень щоранку мав брати із собою камінь, прямуючи до шахти Тьєрселе, а ввечері після повернення класти його перед своїм бараком. У крипті зберігається малюнок одного з ув’язнених, на якому зображено в’язнів у сіро-білих смугастих робах, які спускаються до шахти з каменем у руці.
Більшість в’язнів табору були кваліфікованими робітниками: електриками, машиністами, наладчиками, токарями, фрезерувальниками та спеціалістами інших професій. Коли один із в’язнів помирав, комендант табору Бюттнер вимагав його заміни іншим в’язнем із концентраційного табору Нацвайлер-Штрутгоф в Ельзасі. У шахті Тьєрселе працювали єврейські в’язні, переведені з Нацвайлера-Штрутгофа, а також радянські в’язні, які ночували в таборі Еррувіль.
Цієї неділі група не змогла відвідати шахту Тьєрселе, де працювали 800 в’язнів табору Тіль і 400 радянських жінок із табору Еррувіль. Їхня праця використовувалася для виготовлення компонентів ракети Фау-1 після того, як виробничий центр у Пенемюнде на півночі Німеччини був зруйнований авіаударами союзників.
Наразі шахта Тьєрселе закрита для відвідування і стане доступною лише після завершення реставраційних та відновлювальних робіт, які там тривають.
На завершення екскурсії асоціація запросила всіх учасників на аперитив.
