Комітет Асоціації “Ad Pacem servandam” провів свій марш миру цього року у Боснії та Герцеговині. Метою маршу було відвідування важливих місць військових подій під час Другої світової війни та Боснійської війни (1992-1995), щоб зрозуміти, чи відчуваються й сьогодні наслідки цих війн.
Провівши кілька днів у поході в унікальній гірській місцевості, ми відвідали військові музеї та пам’ятники у Мостарі та Сараєві. Під час зустрічей із представниками релігійних громад ми дізналися, наскільки складним є їхнє співіснування сьогодні. Рани боснійських воєн ще не загоїлися. У Ябланиці ми також мали можливість дізнатися про наслідки битви на Неретві.
Похід
Ми розпочали наш марш миру на Віа Дінаріка – пішохідному шляху, який з’єднує західні балканські країни. Природа, що захоплює дух, звільнила нас від повсякденного стресу. Ритм дня визначався сходом та заходом сонця. Коли ми повільно піднімалися в гори, ми могли спостерігати своєрідність балканських гір. Аромати гірських сосен дуже інтенсивні, при підйомі на Великий Вран (2000 м.) спека в обідній час майже нестерпна, проста їжа та фрукти, зібрані по дорозі, часто смачніші, ніж ми звикли, широкий горизонт вражає. Орієнтація в густому лісі і на рідко маркованих туристичних стежках стає складнішою за лінію дерев. Тишу іноді порушують лише пастухи та їхні отари овець. У цьому досить безплідному дикому ландшафті рідко можна зустріти піших туристів.
У нас було достатньо часу, щоб усвідомити красу навколишньої природи та свободу в горах. Ми вважали, що нам пощастило, бо ми можемо повністю користуватися такими свободами в час пандемії Коронавірусу з багатьма обмеженнями. Ми мали багато часу на роздуми та обмін думками про людей, які все ще перебувають у важкому становищі тут, у Боснії, внаслідок минулих воєн.
Ябланиця
У Ябланиці, першому місті, яке ми відвідали, помітно, наскільки сильно вкоренився культ Тіто. Найбільше ми відчули це у єдиному музеї міста. Тут прославляється битва за Неретву (початок 1943 року), в якій партизанські загони Тіто змогли уникнути держав Осі через річку Неретву, і забезпечити переправу поранених. Завдяки всесвітньо відомому фільму “Битва на Неретві” (1968) тодішній президент Югославії Йосип Броз Тіто пропагував комуністичні ідеали своєї держави. Пабло Пікассо розробив плакат для фільму.
Тіто ставив за мету об’єднати всі югославські народи в комуністичну державу. З цієї причини він криваво придушував будь-який опір етнічних меншин. Вимушене співіснування південнослов’янських народів за умов комуністичної диктатури одна із головних причин розпаду Югославії. Це стає основною причиною боснійських воєн у 1990-х роках. Усі пригнічені етнічні групи (словенці, хорвати, боснійці, косовські албанці, північні македонці) боролися проти сербів, які військовим та політичним шляхом хотіли запобігти розпаду Югославії. Війна в Боснії та Герцеговині, що тривала три з половиною роки, завершилася Дейтонською угодою 21 листопада 1995 року, підписаною президентами нових держав Сербії, Хорватії та Боснії та Герцеговини.
Під час наших візитів до Мостара та Сараєва ми змогли відчути, що рани цієї війни ще й досі не загоїлися.
Мостар
Під час боснійської війни 1992-95 років це місто на річці Неретва було поділено на західний та східний сектори лінією фронту бойових дій. Ця лінія й сьогодні невидимим чином ділить Мостар на дві частини вздовж Бульвара. Неподалік від нього знаходиться міст Старий Міст, який є визначною пам’яткою Мостара. Він символізує зустріч Заходу та Сходу та був повністю зруйнований під час війни. Повну реконструкцію відповідно до оригіналу було завершено у 2004 році. З 2005 року міст є об’єктом Світової спадщини ЮНСЕКО. Під час екскурсії містом ми змогли побачити, як відважні спортсмени стрибають у річку Неретва з моста з висоти 25 метрів, що єстало своєрідним туристичним атракціоном.
Під час нашого перебування ми чули і муедзинів, які закликали до молитви з мінаретів, і дзвін церковних дзвонів. Тому у міському пейзажі переважають мечеті, католицькі та православні церкви. Релігійні громади живуть тут пліч-о-пліч, але встановити відносини між ними між ними, як і раніше, складно.
У бесідах із сербським православним священиком, римсько-католицьким священиком і ходжею (боснійська назва імама) ми змогли дізнатися, що примирення та мирне співіснування залишаються хворими на теми. Католики-хорвати, православні серби та мусульмани-боснійці сьогодні зосереджені переважно на організації та зміцненні власної релігійної громади. Бракує можливостей і моделей для міжрелігійного співробітництва. У той час як багато ветеранів війни хочуть миру, серед молоді, як пояснив нам Ходжа з Мостара, багато (старих) етнокультурних забобонів знову стають помітнішими.
Сараєво
На відміну від Мостара, співіснування релігійних груп у Сараєво здалося нам мирнішим. Існують плідні можливості для обміну та зустрічей між віруючими різних релігійних громад, до яких у цьому місті належать і євреї, чия громада у Мостарі розпалася.
28 червня 1914 року Гаврило Принцип, сербський націоналіст, убив спадкоємця австро-угорського престолу Франца Фердинанда та його дружину Софію. Через місяць, 28 липня 1914 року, Австро-Угорщина оголосила війну сербам. Ця дата знаменує собою початок Першої світової війни.
Наслідки етнічних воєн 1992-95 років
Через боснійську війну склад населення значно змінився. Нові дані були опубліковані лише у 2013 році. Вони показують великі зміни порівняно з даними останнього перепису 1991 року, коли люди ще могли вказати, чи вважають себе югославами. У 2013 році люди мали вирішити та записати, до якої етнічної групи, на їхню думку, вони належать. В результаті було отримано такі дані щодо Боснії Герцеговини: 50,11% заявили, що вони боснійці (боснійці-мусульмани), 30,78% серби, 15,43% хорвати та 2,73% зараховують себе до інших меншин або не вважають себе що належать до жодного з них.
У місті Сараєво частка боснійців зросла до 80,74%, тоді як серби становлять трохи менше ніж 4%, а хорвати – близько 5% населення. Близько 10% людей заявили, що вони не належать до жодної етнічної групи, або просто називають себе боснійцями. У Мостарі частка хорватів становить 48,5%, а частка боснійців – 44%. (Всі цифри взяті з Analisa Bruni, Sarajevo e Mostar pocket, lonely planet u. EDT srl, Turin, 2019, p.19)
Походження боснійської національності сягає часів Тіто, коли 1968 року ця національна приналежність була обрана для позначення нащадків південних слов’ян, які дотримуються ісламу.
З наших розмов ми дізналися, що більшість боснійських мусульман дотримуються толерантного ісламу.
Облога Сараєво Югославською народною армією розпочалася 4 квітня 1992 року і закінчилася через 1425 днів. Населення було відрізано від зовнішнього світу і спочатку могло забезпечуватися лише повітрям. Пізніше було споруджено підземний тунель для забезпечення зв’язку із зовнішнім світом. Вихід з будинків у цей час міг бути смертельно небезпечним, оскільки в горбистій околиці Сараєва всюди були розставлені снайпери.
В одній із частин Галереї 11/07/95, музею Сараєва, повсякденне життя в обложеному місті показано на відеокліпах. У ті дні страждання та надія були дуже близькі один до одного. Більшість виставки присвячена етнічному чищенню в Сребрениці. Тут, з 11 по 19 липня 1995 року, бійці сербської армії Республіки Сербської здійснили по-звірячому вбито 8000 боснійців чоловічої статі. Жінки та дівчата зазнавали зґвалтувань.
Але до сьогодні більшість жертв мовчать, тому що багато злочинців живуть вільно і зберігають свій вплив. Відвідування “Музею злочинів проти людяності та геноциду” розповідає про всі ці злодіяння та показує окремі долі у всіх деталях. Пам’ятники, розкидані по всьому місту, також увічнюють пам’ять цих дій. Під час відвідування міста ми неодноразово зустрічали так звані “троянди Сараєво”. Це отвори від куль снарядів, заповнені червоною фарбою.
Місто називають (досі) європейським Єрусалимом, тому що основні релігійні громади живуть тут пліч-о-пліч і в цьому місті з’єднуються Схід та Захід. Проте, як пояснювалося вище, сьогодні 80 % населення Сараєва сповідує іслам, і тому це позначення вже не є точним.
Вплив минулих імперій Австро-Угорщини та Османської імперії простежується в архітектурі мечетей, синагог та церков різних християнських конфесій.
Вражають досить боязкі зусилля різних релігій щодо просування діалогу та зустрічей. Зрештою загальновідомо, що мир у суспільстві неможливий без миру між релігіями на Балканах.
